Є близько 130 окружних судів (включаючи об'єднані суди). Справи в окружному суді зазвичай розглядаються за місцезнаходженням відповідача, проте це може змінитися залежно від обставин спору. Після отримання рішення суду його можна оскаржити у вищому суді.
Цивільні процесуальні правила уточнюють, який окружний суд має слухати позови, у яких предметом спору є заповіт, інтелектуальна власність і позови в певних процедурах неспроможності.
Яка роль судді та присяжних у цивільному процесі?
Судді призначаються Комісією з призначення суддів (JAC), виконавчим, державним органом, що фінансується Міністерством юстиції.
Процес подання заявки включає кваліфікаційні тести та незалежну оцінку, а кандидати повинні відповідати вимогам прийнятності та відповідного характеру. Цивільні справи в Англії, як правило, розглядаються в першій інстанції одним суддею.
Хоча введення цивільних процесуальних правил у 1999 році певною мірою змінило роль судді в цивільному судочинстві, спонукавши суд взяти на себе активнішу управлінську роль, функція судді в процесі судового розгляду, як правило, швидше пасивна. Лорд Деннінг вказав у Jones v National Coal Board [1957] 2 QB 553, що «суддя повинен вислуховувати та визначати питання, підняті сторонами, а не проводити розслідування чи експертизу від імені суспільства в цілому».
Чи засновано арбітражний закон на Типовому законі ЮНСІТРАЛ?
Закон про арбітраж 1996 року широко відображає, але прямо не включає положення Типового закону ЮНСІТРАЛ, і застосовується до арбітражів, що знаходяться в Англії, Уельсі та Північній Ірландії. Структура та поняття Закону про арбітраж аналогічні структурі Типового закону ЮНСІТРАЛ. Врегулювання спору через арбітраж – один із найдієвіших механізмів для сторін конфлікту.
Однак у Законі про арбітраж не було прийнято положень, які вважалися небажаними або несумісними зі встановленими нормами англійського арбітражного права. Крім того, Закон про арбітраж містить додаткові положення – такі, як повноваження трибуналу щодо присудження відсотків. У Законі про арбітраж також є ширше визначення арбітражної угоди в тому сенсі, що вона не обмежується угодами щодо «певних правових відносин».
Які формальні вимоги для арбітражної угоди, що набула чинності?
Відповідно до Нью-Йоркської конвенції 1958 року про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йоркська конвенція), має бути письмова угода про передачу справжніх або майбутніх спорів (чи то договірних, чи ні) до арбітражу.
Підписання арбітражної угоди, як правило, передбачає складання незалежного документа від договору, в якому вона укладена, оскільки вона розглядається як угода, незалежна від основного договору, і залишатиметься чинною після закінчення терміну дії договору або в тих випадках, коли стверджується, що сам договір є недійсним, наприклад у зв’язку з шахрайствм (див. Fiona Trust & Holding Corporation проти Привалова [2007] EWCA Civ 20).
Однак не виключається використання арбітражної угоди у вигляді арбітражного застереження – окремого розділу договору, в якому висловлюється бажання сторін вирішити спір в арбітражному порядку.
Вирішення спору за допомогою арбітражу заохочується судами Англії та Уельсу, якщо є докази підписання арбітражної угоди між сторонами.
Крім того, англійські суди не можуть робити заяви про дійсність арбітражного застереження, якщо у справі було винесено рішення іншим судовим органом, хоч і всупереч арбітражному застереженню, але з дотриманням публічного порядку (див. Endesa Generacion SA v Національна навігаційна компанія [2009] EWCA Civ 1397).
Вибір арбітра в арбітражному процесі
Усні арбітражні угоди визнані англійським законодавством, але вони виходять за межі Закону про арбітраж і Нью-Йоркську конвенцію. Відповідно до Закону про арбітраж, якщо немає угоди щодо кількості арбітрів, суд може складатися з одного арбітра. Сторони можуть погодити процедуру призначення одного арбітра.
Альтернативні способи вирішення спору
Врегулювання спору за допомогою медіації
Це, безумовно, найпопулярніший спосіб вирішення конфліктних ситуацій. Це узгоджений і конфіденційний процес, в ході якого призначається нейтральна третя сторона (медіатор), яка не має авторитетних повноважень для прийняття рішень, щоб допомогти сторонам досягти врегулювання на основі переговорів. Медіатор також може бути використаний як допомога для звуження спірних питань і медіація може бути ініційована до або після судового чи арбітражного розгляду.
Процес медіації може також використовуватися в поєднанні з арбітражем сторін із використанням багаторівневого застереження, яке включає посередництво, а потім арбітраж, якщо це необхідно.
